Знову невелика зона на території парку ім. Т.Г.Шевченка перетворюється на майданчик для дискусії, знову здивовані та зацікавленні погляди перехожих, знову деякі з них зупиняються і стають слухачами,  ба, може, й учасниками. Незважаючи на дощ та холодний вітер, четверта зустріч Вуличного Університету відбулася. І відбулася саме на вулиці – під козирком літньої сцени, , що біля кінотеатру ім.Шевченка. На цей раз, оскільки було прохолодно, більшість слухачів сиділи на стільцях, які Вуличному люб’язно надав Будинок Культури. Основна тема четвертої зустрічі – «неолібералізм» – була окреслена у доповіді Федора Устинова: «Неолібералізм – всесвітньо функціонуюча протягом 30-ти років економічна модель, що прийшла на заміну т.з. Кейнсіанській економічній моделі та характеризується поступовим усуненням держави від управління економікою, а тим самим й від регуляції соціального стану в країнах. В рамках цієї моделі рішення щодо економічних, а тому іполітичних, культурних, соціальних питань все частіше приймається транснаціональними корпораціями – тобто бізнесом...» ? Після ознайомлення з деякими історичними моментами становлення неолібералізму та сьогоднішнього функціонування неоліберальної економічної моделі, розповідь перейшла  у обговорення існуючих проблем цієї моделі. А саме про критичну ситуацію, що склалася у Греції: фактично зруйнована державна економіка та мільйонні акції протесту по всій країні. Дехто висловлював думку, згідно з якою після офіційного визнання дефолту грецькою владою та міжнародними організаціями ланцюгом зруйнуються економіки інших «нестабільних» держав, що входять до Євросоюзу, таких як Іспанія, Португалія, Італія та ін. Та в контексті цього виникло багато запитань про роль України в цьому процесі: які проблеми виникнуть, які вже виникають, яким чином можна їх вирішувати? І т. д. Так постало питання щодо проблем неоліберальної економічн...

11 червня в рамках Хмельницького Вуличного Університету відбулася друга зустріч. Як  і попереднього разу подія відбувалась в сквері ім. Шевченка і, не зважаючи на похмуру погоду, зібрала біля 30 учасників. Захід розпочався презентацією свіжого номеру літературно-художнього видання «Про STORY», присвяченого проблемі міського публічного простору та боротьбі за нього. Євгенія  Бєлорусець, дописувач видання: «Що спонукало нас присвятити номер тематиці вуличного простору? Перш за все, те, що в україномовній літературі ця тема практично не висвітлена, або якість цього висвітлення є незадовільною. Тому ми намагалися не тільки внести переклади класичних текстів, але й отримати коментарі від українських дослідників й митців. Наприклад ми розмістили тексти Вальтера Беньяміна, без якого взагалі неможливо уявити сучасну науку про міський простір, а поряд з ними опублікували нашу розмову з Сергієм Жаданом і Оксаною Забужко. В цілому, нам здається що межі між мистецтвом, політикою і наукою є абсолютно штучними, тому, в номері присутні праці які можна віднести до будь-якої з цих «галузей» суспільної думки». За словами Катерини Міщенко, редакторки видання, що на прикладі Києва ілюструвала комерціалізацію громадського простору в центрі міста - головне, що потрібно для боротьби з крупним капіталом, претендуючим на захоплення тих чи інших ділянок, є готовність до тривалого протистояння, яке забере багато часу, та зусиль. Найбільш вдалим прикладом такого протистояння є відвоювання в забудовників Пейзажної Алеї. Це стало можливим завдяки широкому залученню митців, соціальних активістів, журналістів і громадськості в цілому до цього процесу, а також завдяки декільком рокам вуличних акцій, публікацій та інших активних дій. Наразі Пейзажна Алея замість будівельного майданчика являє собою місце зустрічей, мистецький простір і об’єкт пильної уваги місцевої громади. Проте на сьогодні  прикладів ефективної боротьби дуже мал...

Люди, що відпочивали у сквері ім. Т.Г. Шевченко у п’ятницю , 3-го червня, раптово полишили теми своїх розмов, призупинили прогулянку, на кілька хвилин перестали їсти морозива й зосередили свою увагу на незрозумілому, на перший погляд, дійстві: хлопці та дівчата у випускній формі випускали в повітря об’яви з пропозиціями купівлі/продажу дипломів. Тим самим учасники перфомансу наголошували на тому, що сучасна система освіти зводиться до банальної гонитви за дипломом, а сама освіта стрімко комерціалізується. Після чого Денис Панкратов, один з ініціаторів проекту,  задекларував засади на яких планується взаємодія між учасниками Вуличного Університету: « Сьогодні навчання в Університеті перетворене в постійне завчання, тупе повторення слів викладача, що схожий більше на банкомат, який бубонить одне й те ж саме, доки в нього не всунуть гроші(принаймні половина з педагогів). А знання, що ти старанно завчаєш усі чотири роки, все частіше видаються беззмістовним «бла - бла – бла». Вуличний Університет, пропонує поставити запитання – чому це так? Що це за система освіти, та що це за суспільство, підтримуюче цю систему?! Вуличний Університет, тому, пропонує ставити під сумнів міфи та стереотипи, що нас оточують, вивчати дійсність, а найголовніше -  змінювати її». Далі відбулася лекція з історії виникнення лібертарної ( вільної) педагогіки, що стихійно перейшла у дискусію.  Питання авторитаризму в освіті вивело присутніх на більш широку проблему  - відносини ієрархії і домінування взагалі, що й було відразу запропоновано винести в якості теми однієї з наступних зустрічей. Другу частину зустрічі учасники присвятили семінар-грі «вуличний театр. Перевірка на міцність». Завданням семінару було отримання реакції перехожих на нетипові ситуації, які створювались для них гравцями. Молодь поділилась на декілька груп і розійшлась по центру міста. Ідеї «провокацій» кожн...